Сьогодні французький історик Даніель Бовуа відзначає своє 84-річчя. За свій значний внесок у дослідження історії України, зокрема розвінчання російських і польських міфів, він став почесним доктором (honoris causa) Київського національного університету імені Тараса Шевченка разом з іншим французьким істориком Аленом Безансоном. Це звання було присвоєно їм 17 січня (в 1-му посиланні).
Це їхні перші почесні докторати в Україні, які, на мою думку, вони мали одержати набагато раніше. Добре, що тепер Україна повертає борги своїм найвідданішим друзям.
Відповідне клопотання підписали разом зі мною почесний голова КМО «Меморіал» імені Василя Стуса Роман Круцик та чинний керівник цієї організації Юрій Баланюк. Ця ініціатива була підтримана новим ректором університету В.Бугровим, деканом історичного факультету І.Патриляком і Вченою радою Шевченкового вишу.
Даніель Бовуа одержав також почесне звання honoris causa від Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Церемонія вручення мала відбутися 16 травня ц.р., але тепер відкладена через війну.
Хочу подякувати ректорам з Києва і Франківська Володимирові Бугорову й Ігореві Цепенді, докторам історичних наук Іванові Патриляку і Володимирові Великочому.
Окрему подяку складаю Ігореві Кавичу і ГО “Підгірці-Шолом”, яку він очолює. Пан Ігор був співініціатором ідеї і профінансував нове видання найбільшої праці Д.Бовуа, його тритомника про Україну.
Про Д.БОВУА.
Професор Сорбонни, іноземний член НАН України (2000) та АН Польщі (1991), член Наукового товариства імені Шевченка (1998), Міжнародної асоціації україністів та Міжнародної слов’янської академії наук у Києві, доктор honoris causa Вроцлавського (1993), Варшавського (1999) та Краківського (2000) університетів.
Крім того, Д. Бовуа був директором Центру історії слов’ян у Сорбонні (з 1994), президентом Французької асоціації з розвитку українських досліджень (з 1996).
Три праці історика – «Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863)»; «Битва за землю в Україні: 1863-1914. Поляки в соціо-етнічних конфліктах»; «Російська влада і польська шляхта в Україні: 1793-1830» – одержали неформальні назви «Мала українська трилогія» й «Український трикутник», коли у перевиданнях вийшли окремим великим томом. Остання назва фігурує у перевиданнях французькою («Le triangle ukrainien») і польською («Trójkąt ukraiński») мовами. За цю визначну книгу, яка охоплює історію Правобережної України від 1793 року до 1914 року, Д. Бовуа відзначили премією ім. Єжи Ґедройця Люблінського університету в 2006 році.
Українське перевидання перекладу (2020), який здійснила Зоя Борисюк, доповнене й уточнене автором і має іншу назву «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793-1914 рр.». На сьогодні це найповніша версія видатного твору.
Два дослідження Д. Бовуа: «Костомаров і Меріме» (2018) та «Ілюзії польських повстанців 1863 року щодо української допомоги або примарна перманентність до подільної Речі Посполитої» (2014) переклаd доктор історичних наук Yevgen Luniak.
В праці «Костомаров і Меріме» історик розвінчує черговий міф. Він доводить, що П. Меріме «запозичив» свою «оригінальну» працю про Богдана Хмельницького в М. Костомарова.
Д. Бовуа – автор низки статей на українську тематику. У статті «Два історичні «претенденти» на панування над Україною» (2006) він порівнює польське домінування з цивілізаційною маскою, а російське – з любов’ю, яка все огортає, себто душить в обіймах. Вислів «Київ – мати міст російських» викликає в нього іронію: це те саме, що сказати «Турне – мати міст французьких», бо в цьому бельгійському місті народився один з перших франкських королів Хлодвіг (Clovis).
Під час Помаранчевої революції Д. Бовуа показав на низці історичних фактів, як Москва перехопила історичну спадщину України й обернула її собі на користь: «Деформації і хитрощі, до яких вдалася російська історіографія, пишучи про Київ як матір російських міст і як колиску Росії, сліпо підхопили французькі русисти».
Д. Бовуа доклав максимум зусиль упродовж своєї наукової кар’єри, щоб у Франції почали розрізняти терміни «Росія» і «Русь». Історикові та його нечисленним однодумцям належить незаперечна заслуга в тому, що слово Rus’ фігурує в історичних працях, французькій Вікіпедії. На його думку, той, хто не розрізняє цих термінів, свідомо чи несвідомо підтримує російську фальсифікацію історії.
