НОВЕ ДИХАННЯ МІЖНАРОДНОГО НАУКОВОГО ЦЕНТРУ «ОБСЕРВАТОРІЯ»
– Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника нещодавно змінив назву на Карпатський національний університет. Водночас, ви задекларували зміну курсу для вишу – від класичного до дослідницького. Що це означає?
– У світовій практиці дослідницький напрямок – найвища форма університету. У багатьох країнах ЄС ця когорта налічує від 5 до 10 університетів. Україна лише розпочинає такий шлях. Раніше в нашій країні були спроби формувати групи дослідницьких університетів, але критерії для них не до кінця опрацювали. Виш, який претендує на дослідницький, має бути сильним у природничих та гуманітарних науках. Ми вже маємо сформовані наукові школи. Якщо говорити про нашу біохімічну школу, то вона вважається найсильнішою в Україні. І це помітно не лише за науковими публікаціями, але й по грантовій роботі: нас запрошують до партнерства багато європейських університетів. Якщо аналізувати діяльність наших фізиків, то присутня тісна співпраця з Академією наук України, оскільки наша лабораторія має статус національного надбання й активно працює з Інститутом металофізики імені Георгія Курдюмова НАН України.
Водночас, наші хіміки перебувають у спільних проєктах разом із Кембриджським та Ягеллонським (державний університет Польщі, – ред.) університетами. А найкращим математичним журналом вважають «Карпатські математичні публікації». Більше того, наші мовники створили унікальну діалектологічну школу. Нещодавно вийшло багатотомне видання «Гуцульська діалектна лексика в сучасній українській мові», яке формує мовну картину виключно на одному гуцульському селі. Історики, політологи і географи можуть довго сперечатися на тему кордонів держави, але діалектологи тут є найкращими дослідниками. Пригадайте працю Івана Зілинського «Карта українських говорів», яка доводить, що кордони українства сягали далеко за межі сучасної держави.
Щодо зміни назви університету, то прагнемо вийти за рамки Прикарпаття і стати лідером Карпатського регіону. Під час парламентської ініціативи «Європа Карпат» ми сформували когорту університетів, що об’єднались у консорціум «Колегіум Карпатікум». Це виші Румунії, Польщі, Угорщини, Словаччини та Чехії. І наша символічна штаб-квартира розташована на горі Піп Іван, у міжнародному центрі «Обсерваторія».
– Що це означає для студента?
– Це означає, що студент, який знає мову, може поїхати на семестрове навчання в університет ЄС, із яким у нас є угода, здати іспити і ми їх зарахуємо. Тобто, студент може двічі чи тричі змінити виш, отримати диплом та розширити свої контакти і розуміння світу. А це – нові знання, які він зможе реалізувати в Україні. Наш виш має більше 10 магістерських програм подвійних дипломів, що дозволяють студентам отримувати документи про закінчення провідних університетів ЄС.
– Повернусь до дослідницького напрямку Карпатського університету. Чи достатньо для цього матеріально-технічної бази?
– Будь-який університет світу на це питання дасть відповідь: «Недостатньо». Бо наука розвивається стрімко, нові технології змушують постійно шукати обладнання, ідеї та партнерів. Ми пішли іншим шляхом. У нас є лабораторії спільного користування. Не потрібно витрачати кошти на дороговартісне обладнання, а слід лише об’єднати зусилля університетів. Як приклад – Міжнародний науковий центр «Обсерваторія». Цього року він відкриває нове дихання. Тут встановлюють перший телескоп. Його зберуть наприкінці липня, і ми зможемо спостерігати за зоряним небом. Сучасні системи телескопів дозволяють нам із будь-якої точки планети бачити квадрат зоряного неба над Чорногорою.
– На Піп Івані монтують навчальний чи науковий телескоп? І скільки їх буде загалом?
– Зараз монтують науковий телескоп, оснащений точною оптикою діаметром 50 см. Нам важливо робити добрі знімки для спостереження. Таких телескопів буде кілька. Від колег із Херсонського державного університету ми нещодавно отримали ще два телескопи. Вони – значно менші, але добре працюють у навчальній роботі. Плануємо встановити їх на території нашого ботанічного саду, де можна говорити про темне небо без світлових шумів. Тут ідеться більше про просвітницьку роботу. Ми плануємо запрошувати не лише студентів, які отримають перші навики роботи з телескопом, а й школярів. Нині розглядаємо питання, аби спільно з Малою академією наук України організувати в горах «Літню школу» для учнів, які люблять природничі науки.
– Знаю, ви теж постійно піднімаєтеся на Піп Іван. Не важко?
– Один із моїх приятелів – альпініст, який підкорив майже всі вершини світу Зигмунт Бердиховський (польський політик, депутат 1-го та 3-го скликань Сейму, засновник Фонду «Інститут східних досліджень», – авт). То я його якось запитав, навіщо ходити в гори, якщо втрачаються сили та з´являється втома. На це він відповів: «Виходячи на вершину, треба вичерпати себе повністю. Лише тоді, в секунді, можна отримати позитивну енергію». То я піднімаюсь у гори за цією енергією.
До речі, в Європі сьогодні набирають велику популярність Парки темного неба. Зокрема, у Словаччину туристи їдуть у такі парки подивитися на зорі. У Європі побачити зорі – рідкість. До 60% європейців не можуть спостерігати «Чумацький Шлях» (спіральна галактика, у якій розташована наша Сонячна система й майже всі видимі неозброєним оком зорі, – ред.) , але його добре видно на Піп Івані. Там у тестовому режимі вже працює найбільш високогірна метеостанція. Сам науковий центр – серце Карпатського національного природного парку, а біорізноманіття Карпат відкриває великі наукові можливості.
СФОРМУВАТИ ЛЮДИНУ, ЯКА НЕ БУДЕ РОЗЧАРОВАНА
– «Обсерваторія» на Піп Івані – це одна із лабораторій Карпатського національного університету? І скільки ще лабораторій є у виші?
– Ми ніколи не розглядаємо науку егоїстично. Міжнародний центр «Обсерваторія» перебуває в нашому обслуговуванні. Натомість користування центром відкриває можливості для багатьох університетів України – Київського, Львівського, Харківського та інших, з якими підписані угоди. Стратегічним партнером виступає Варшавський університет. У нас працюють ще близько 10 лабораторій, і вони – не лише для дослідників з іменами, а найперше – для студентів. Нас цікавить збільшення кількості молодих людей, які хочуть йти в науку. Розрив у науці між поколіннями – найбільша проблема, яка може нас очікувати, бо ми втратимо дослідницький темп.
– Скільки студентів навчаються у Карпатському університеті? Їх меншає чи більшає? І який найбільш популярний фах?
– Нині – близько 17 тисяч студентів, і це дозволяє увійти у когорту найбільших вишів України. Для нас важливо, аби кількість переходила в якість. Університет – не коледж, який дає знання. Він вчить критичному мисленню, що дозволяє людині розуміти, що таке знання і як їх використовувати у прикладному значенні. Будемо відверті, якщо ми упродовж двох-трьох років не перекваліфіковуємось із точки зору нових знань, то починаємо відставати.
– Як ви ставитись до скорочення мережі українських вузів, яке розпочало Міносвіти?
– Це – неминучий процес. Якщо університет не має відповідної кількості студентів, то він жевріє, й об’єднання менших вишів із більшими потрібне. З іншого боку, варто орієнтуватися по напрямках університетів – класичні, політехнічні, педагогічні. Ми починали з педагогічного, потім стали класичним, але залишили 11% педагогічних спеціальностей, які плекаємо та підтримуємо до тепер. І для цього не розриваємо контактів зі школою, бо зацікавлені, аби учні були сильними. Адже тоді й вчитель має бути висококваліфікованим, і для цього ми пропонуємо низку навчальних програм.
– А як підтримуєте співпрацю з потенційними роботодавцями випускників?
– Будь-яка освітня програма, яка йде на акредитацію, отримає відмову, якщо не покаже тісний зв’язок зі стейкхолдерами. Починаючи від початкової освіти, де ми тісно співпрацюємо зі школами, і закінчуючи IT-кластерами. Система добре вибудувана, але все залежить від регіонів. Нас не можна порівняти з Харковом чи Сумами, де працюють великі промислові виробництва. Втім, у нас кожна освітня програма – а їх лише на бакалавраті більше 80-ти – має своїх стейкхолдерів, які цікавляться випускниками. Вони можуть нам рекомендувати, на що варто звернути увагу. Ця модель – не ідеальна, але вдосконалюється. Ось на ринку з’являється багато замовлень в IT-сфері. Потрібні фахівці. Якщо випускник університету має недостатньо знань, стейкхолдери зустрічаються з нами, пропонують введення в програму необхідних освітніх дисциплін. У багатьох випадках практики, які заходять на курс, починають розуміти наскільки складним є навчальний процес.
Про це можу говорити з власного прикладу. У 2006 році повернувся в університет із дипломатичної роботи, і ми створили освітню програму «Міжнародні відносини». Тоді я міркував, що маю достатньо досвіду, аби читати курс «Міжнародні перемовини». Втім, коли заглибився в тему, то збагнув, що практичних знань вистачає лише на дві з десяти лекцій. Тобто, підготовка курсу – дуже складана річ. Водночас, ми зацікавлені, щоб теоретичні курси отримували практиків. Це краще сприймають студенти.
– А випускникам цього факультету вдається знайти роботу?
– Це – універсальні солдати. Дуже важко знайти людину, яка сьогодні знає дипломатичний протокол, розуміє всі тонкощі у веденні міжнародних перемовин, має аналітичне мислення. Тобто, ці фахівці дуже швидко себе знаходять. Студенти-міжнародники у нас блискучі у питаннях організації, аналітики та продукування ідей. Щодо навчання на інших факультетах. Уявіть собі, що люди приходять до філософії життя у 60 років. А в нас у 22 роки студент філософського факультету розуміє усі закони життя. І це – успішна молодь, яка може себе знайти всюди. Навчання в університеті дає найголовніше – критичне мислення. У Любомира Гузара є чудовий вислів: «Люди розчаровані, бо думали, що на вербі ростуть груші». То нам потрібно сформувати таку людину, яка не буде розчарована, а мріятиме, аби на вербі росли груші.
– Університети та школи сьогодні сперечаються щодо використання ШІ. Як із цим у Карпатському?
– Ми розглядаємо ШІ як партнера, який акумулює багато інформації. Маємо бути свідомими, що входимо в новий етап збільшення кількості гуманоїдів, які будуть нас підміняти. І ними керуватиме штучний інтелект. Найважливіше для нас – очолити ці процеси і забезпечити таку систему, щоб вона не вийшла з-під контролю. На базі нашого вишу діє Херсонський державний університет. Одну із його наукових тем, пов’язану із ШІ, ми теж реалізуємо. Йдеться про «університет у телефоні» на дві тисячі студентів. Тепер моделюємо, як це може працювати у великому виші.
ТРАВМИ ВІЙСЬКОВГО МОЖУТЬ ЗМУСИТИ ЙОГО ЗМІНИТИ ФАХ, МИ ГОТОВІ НАДАТИ ТАКУ МОЖЛИВІСТЬ
– Херсонський університет переїхав до Івано-Франківська через війну. Чи звертались інші виші щодо прихистку?
– Зверталися. Серед них були й ті, що мають військовий напрямок. На кожному етапі, від гуртожитків до релокації факультетів, ми їх підтримували. Нам удалося врятувати Херсонський державний університет, який не втратив зв’язок зі своїми студентами. Навіть із тими, які перебувають на окупованій території і хочуть бути з Україною через навчальний заклад. Розуміємо, що рятуючи цей університет, ми рятуємо Херсон, бо повернення вишу додому – це повернення життя у Херсон.
– Чи готовий сьогодні Карпатський університет приймати студентів із інвалідністю, ветеранів війни?
– Ми були одні з ініціаторів постанови уряду щодо переходу воїна від воєнного життя до мирного. Кілька тижнів тому в нас запрацювала лабораторія, яка стане мініпроєктом у заснуванні реабілітаційного центру. Він поєднає практики психологічної, фізичної реабілітації, і головне – надання освіти для зміни професії військовим. У багатьох випадках травми військового можуть змусити його змінити фах, і ми готові надати йому цю можливість. Більше того, моделюємо ситуацію так, щоб запрошувати до нас родину військового. Важливо, аби дружини воїнів теж були в цьому процесі, бо йдеться про формування економічного мислення, створення проєктів малого бізнесу та інше. Якщо говоримо про восьмиповерховий корпус вишу, де зосереджені більше 50% факультетів, то там усе облаштовано так, що людина на кріслі колісному зможе вирішити всі свої питання.
– Уже є студенти з фронту?
– І студенти, і викладачі. На жаль, 65 наших студентів і випускників загинули на війні. Ті, що повертаються, формують свою когорту. Вони допомагають нам створювати Інститут військових лідерів для підготовки оборонних еліт. Такий досвід є у Хорватії. І це значно ширше розуміння, аніж офіцер, бо йдеться, що кожний громадянин у віці від 18 до 80 років має знайти своє місце в системі оборони країни. Маємо йти цим шляхом.
– А коли запрацює програма підготовки оборонних еліт?
– Із 1 вересня. Для цього ми залучимо військову кафедру університету і додатково – державну програму військової базової підготовки. Вона буде розширеною: отримає міждисциплінарний характер, доєднаються багато факультетів.
«НЕВИДИМА СПАДЩИНА» ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВТРАТИЛИ НА ВІЙНІ ЗІР
– Знаю, що університет працював над проєктом повернення культурної спадщини у реабілітаційні центри. Чи є напрацювання?
– Це один із наших найкращих проєктів, що не має аналогів. Ідеться про ікони, створені для незрячих людей та воїнів, які втратили на війні зір. Вони створені на найсучаснішому обладнанні. Тут присутній шрифт Брайля, є молитва, аудіосупровід, який можна послухати телефоном. Цей проєкт реалізували науково-творчий колектив кафедри дизайну і теорії мистецтва Навчально-наукового інституту мистецтв Карпатського університету імені Василя Стефаника у співпраці з Івано-Франківським краєзнавчим музеєм. Працювали під керівництвом доцентки Надії Бабій. Назва проєкту – «Невидима спадщина», мета – зробити мистецтво доступним кожному, незалежно від фізичних можливостей.
Ці ікони після освячення стануть нашим подарунком для військових госпіталів. Ми також хочемо їх передати в школи для дітей із вадами зору. Українських ікон є багато. Ми зосередилися на кількох. Серед них – «Вишгородська ікона Божої Матері», яку в нас украли загарбники кілька століть тому і назвали «Владімірской». У нашому проєкті – «Манявська Божа Матір», «Гошівська Богородиця», триває робота над «Крилоською Богородицею». Ікони виготовлені у тактильній техніці. Віруючі зможуть рукою відчути обриси і лики святих та їхню енергетику. Тому застосовують унікальні технології для покриття та дезінфекції поверхонь ікон.
– Ще один проєкт університету – українсько-польські дебати серед студентів. Ви назвали їх «новим етапом розвитку молодіжної політики». Які перспективи цього напрямку?
– Цю модель ми відпрацюємо під великий інвестиційний проєкт – Міжнародний науковий центр студентської молоді України та Польщі. Його будівництво у Микуличині (село в Яремчанській громаді, – ред.) через пандемію та війну призупинили. Ідея – застосувати досвід Франції та Німеччини, який став неоціненим у 1960-х роках. Те, що відбувається нині в українсько-польських, українсько-угорських та українсько-словацьких відносинах, свідчить, що суспільства не знають одне одного. Після Другої світової, коли Німеччина та Франція збагнули, що потрібно «зшивати» Європу, набирати нової політичної та економічної форми, вони виступили локомотивом у цій справі. Водночас, у післявоєнні роки стало зрозуміло, що те покоління, яке бачило кров, не до кінця буде вірити в будь-яке об’єднання, тому ці країни поставили на молодь. Так з’явилися центри зустрічі для молоді Німеччини й Франції, де почали говорити про минуле, яке не варто забувати. І не для того, щоб формувати підходи внутрішньої ненависті, а щоб це не повторилося. Вони говорили про сьогоднішнє і майбутнє. Ті успіхи, які ми спостерігали у цих поступах в Європі десятки років, без сумніву, мали відображення на міжлюдському рівні. І це важливо у діалозі між Україною й Польщею. Переконаний, будь-який діалог дає і відчуття вразливості, і розуміння іншої сторони. Якщо ми не будемо говорити, то за нас це робитимуть наші сусіди, і в першу чергу – росіяни, які зацікавлені у дестабілізації ситуації в кожній державі на політичному, етнічному та релігійному ґрунті. Спостерігаємо це постійно. Тому ми будуємо українсько-польські дебати і вводимо студентів на зустрічі кращих експертів у цих відносинах. Цього року така зустріч відбудеться 18-й раз поспіль.