З першим снігом і морозом приходять в Україну і зимові свята. Напевне, найбільш очікуване серед них, як для дітей, так і дорослих – Свято Миколая. Жодна дитина у таке свято не повинна залишитись без подарунка. Вже за традицією, студенти факультету туризму, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, вирішили допомогти святому і зробити хоча б декілька малят трішки щасливішими. Цього року вони відвідали центр опіки дитини «Рідна оселя» у місті Тлумач, Івано-Франківської області.
Біологічні батьки більшості з цих дітей не відомі, багато із них брати з сестрами, яких разом покинули напризволяще. Матері або перебувають в розшуку, або відбувають покарання у в’язниці. Хоча до кількох дітей інколи навідується мама. Шестеро малят – круглі сироти. Вихованням дітей займалися сусіди, родичі або вулиця. Ще недавно вони відчували голод, холод, деякі з них навіть не мали притулку. Вікова категорія дуже різна: дошкільнята, школярі, старшокласники. Наймолодшому – 3 рочки.
Для тих, хто обділений материнською любов’ю, студенти підготували невеличку виставу, та персональні подарунки для кожної дитини. Вже на порозі центру опіки їх зустрічали дітки, які чекали дива. Приємно було бачити вогники у цих малих невинних очах, спостерігати за їх емоціями під час вистави, та радістю при отриманні подарунків. Але жоден подарунок не зможе замінити дітям живого спілкування. Тому найцікавіше розпочалось після вистави. Адже студенти старались знайти спільну мову і подружитись із дітками, компенсувати малечі відсутність батьків та близьких. Тому, кожен розповів щось про себе, свою історію. І таке коротке знайомство легко і швидко перейшло у дружбу. Студенти грались із дітками, розмальовували їм обличчя звіряток, розповідали віршики про Миколая, а в кінці – разом заспівали пісню про друзів.
Після цього діти зробили студентам невеличку екскурсію центром. На щастя, умови хороші і панує атмосфера затишку. Також діти розповіли, що ходять і у звичайну, і у недільну школу. Часто їм допомагають небайдужі парафіяни. Приємно, що діти, попри брак уваги та любові, залишились добрими, щирими та відкритими для спілкування. Ніхто із них не жаліється на життя, всі дружні і з вірою в Бога у серці. Багато із них у майбутньому хочуть стати пожежниками, лікарями чи поліцейськими, тобто допомагати іншим. Тому студенти були дуже розчулені, дехто не зміг стримувати сльози. Час проведений разом дуже швидко пролетів, і діти не хотіли прощатись і відпускати студентів. Десятки веселих поглядів із вікна їх проводжали.
Із цієї поїздки кожен виніс для себе якийсь важливий урок. Адже в такі моменти розумієш, наскільки ти щасливий, що маєш батьків, тепло, рідний дім та затишок. Просто за один момент вчишся цінувати усе, що в тебе є. А дітки отримали свої подаруночки, солодощі, а головне незабутні емоції. Додому повертались втомлені, трішки замерзлі, але щасливі.
